Монстри
Дмитро Максимчук
Ми щойно познайомились, - дві ланки...
Чекали, як повітря, другий раз...
Мене підставили і одягли кайданки,
Але, на диво, ні кінологів, ні фрази – «Фас!»
Я втратив пильність. Думаю – не варто...
Підозрюю, що нас розсудить час.
Вони придумали для мене варту...
Хотіли повтішатися і розлучити нас.
Я знав, як мало в світі правди
І, як багато – підлості і зла.
Та Бог мене оберігає, справді.
Я забував про нього, але знав...
Вони не заслуговують життя на небі,
Хоча я вибачив усіх.
Єдине, що боюсь – життя без тебе!
А гніватись на монстрів – гріх!
Дмитро Максимчук
02.07.2019
02.07.2019
Прикрепленные рисунки: