Вісім Хвилин
Дмитро Максимчук
Дивись, які протуберанці...
Це діти зірки, що дає життя.
«Магніти арки божевілля»,
Якої ми доношуєм взуття.
Воно закінчиться і згасне.
Про це мовчатиме ефір.
Хвилинок вісім буде ясно,
На глибині й вершинах гір.
Я встигну дописати стовпчик,
А ти – останній свій make up.
Вдихну на повні це повітря...
І нарк дослухає свій клаб...
Річки перетворилися в болото,
Спасибі видатним дідам.
Невже старі не розуміли,
Яке багно лишали нам!?
Тепер годинами стоять в аптеках,
Без черги лізуть серед молодих.
А ті й до тридцяти не доживають...
Спочатку видих, потім вдих.
Та Сонце кожного цінує.
Ще трохи і піде у небуття.
Фотон на восьму, прилетить, хвилину.
Цього не знатимем ні ти, ні я.
Це діти зірки, що дає життя.
«Магніти арки божевілля»,
Якої ми доношуєм взуття.
Воно закінчиться і згасне.
Про це мовчатиме ефір.
Хвилинок вісім буде ясно,
На глибині й вершинах гір.
Я встигну дописати стовпчик,
А ти – останній свій make up.
Вдихну на повні це повітря...
І нарк дослухає свій клаб...
Річки перетворилися в болото,
Спасибі видатним дідам.
Невже старі не розуміли,
Яке багно лишали нам!?
Тепер годинами стоять в аптеках,
Без черги лізуть серед молодих.
А ті й до тридцяти не доживають...
Спочатку видих, потім вдих.
Та Сонце кожного цінує.
Ще трохи і піде у небуття.
Фотон на восьму, прилетить, хвилину.
Цього не знатимем ні ти, ні я.
Дмитро Максимчук
26.11.2020
26.11.2020